Доцент Чернівецького університету захищає східні кордони України

Під таким заголовком вийшла замітка в черговому номері газети 72-ї Окремої Механізованої Бригади “Честь і воля” про нашого славного колегу Леоніда Валентиновича Дергача. Наводимо текст статті з дев’ятого номера Інформаційного вісника 72-ї ОМБр.

Доцент юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, кандидат юридичних наук Леонід Дергач на фронт прийшов не заради грошей: у 2014 році його зарплатня за місяць приблизно дорівнювала тогочасному доходу солдата за рік. Не за пільгами: як юрист, він чудово знав, чого варті «паперові обіцянки»! І вже точно не за славою: в рідному місті його люблять і поважають настільки, що від початку служби в ЗСУ університетські колеги мало не щодня присилали йому у Волноваху посилки з продуктами та одягом на весь взвод та передавали потрібне з волонтерами. За час його служби громада Чернівців не раз намагалася переконати Леоніда Валентиновича балотуватися на депутатську посаду, але він відмовився, бо бачив, що тут, на фронті, розумні люди потрібніші, ніж у спокійному тиловому місті.

Після університетських лекцій викладачу правознавства важко давалося спілкування з «аватарами» – людьми, які свій інтелект давно втопили в горілці. Але вже через пару місяців, приїхавши до нього на позицію, можна було побачили тих самих «аватарів» у досить притомному стані, добросовісно виконуючих обов’язки військовослужбовця. Кремезний, майже двометрового зросту, Леонід ніколи не застосовував фізичні засоби виховання, він вміє словами і власним прикладом переконувати навіть найзатятіших алкоголіків, тож якось само собою склалося, що йому на «Кубу» стали передавати таких «синіх пташок» на перевиховання. А молодь у нього просто закохана, як студенти у свого професора.

До речі, про «Кубу». Довгий час крайньою нашою позицією поблизу Петровського лишався ВОП «Штик». Тут було найнебезпечніше місце: ворог мало не щодня прицільно обстрілював ріденьку посадочку з найближчих степових курганів, з відстані менше 300 метрів. Коли у лютому 2015 року дійшло до того, що з десяток 120-тих мін лягли просто в окопчик поблизу бліндажа, терпець бійцям увірвався. Лейтенант Дергач запропонував комбату, підполковнику Гудзю: «Давайте вже займемо ту кляту висотку! Я ж знаю: ви давно про це мрієте!». Валерій Федорович – досвідчений командир, обпалений війною і натренувавший в собі неймовірну чуйку на можливі небезпеки – уважно вивчив обстановку і дав «добро». «Тільки тихо, щоб без стрілянини і крові», – попередив: в Петрівському і так військ противника вистачало, а ще поблизу Стила, де базувалася техніка росіян.

Так і зробили. «Кубу» на схилі сусіднього бугра почали облаштовувати тихо, нишком від ворога. Потім і верхівку зайняли, повністю убезпечивши себе і своїх побратимів з сусідніх ВОПів від несподіванок з боку противника, створивши собі повний огляд позицій ворога від Петрівського до Стили, Докучаєвська і далі до Старобешево.

Звичайно ж, тільки пильнуванням степових просторів «кубинці» не обмежувались, брали участь у всіх бойових походах батальону, в тому числі 10 серпня на Білу Кам’янку та Нову Ласпу, де взвод Дергача показав себе з найкращого боку. Нині він є виконуючим обов’язки командира 9 роти 3 МБ.

За бойові заслуги командування неодноразово представляло лейтенанта Дергача до державних нагород – сподіваємось, він таки отримає їх до 14 жовтня, до Дня українського козацтва та збройних сил України.